Українська

Виступ на антивоєнному мітингу ІМССР 10 грудня

Соціалістичні та міжнародні основи для опозиції проти уряду Путіна та імперіалізму США-НАТО

Нижче наводиться виступ Андрія Рицького на мітингу 10 грудня «За масовий рух студентів та молоді, щоб зупинити війну в Україні!», організованому Інтернаціоналоммолоді та студентів за соціальну рівність (ІМССР — IYSSE).

Рицький є представником Молодої Гвардії Більшовиків-Ленінців у Росії. Для отримання додаткової інформації про вступ до ІМССР відвідайте iysse.com.

Сьогоднішній антивоєнний захід відбувається в контексті серйозної соціально-економічної кризи світової капіталістичної системи, що підкреслює тимчасовий характер капіталістичного суспільства.

Криза є виявом старих протиріч. Насамперед це стосується двох фундаментальних протиріч: 1) між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичним присвоєнням; 2) між глобалізованою економікою та розподілом світу на національні держави.

Гармонійний розвиток людства та його продуктивних сил неможливий у рамках капіталістичного способу виробництва. Своїм ірраціональним існуванням цей спосіб показує необхідність його повалення.

Нинішня криза не тільки є спадкоємцем минулих криз XX століття, що викликали дві світові війни та інші соціальні лиха, а й несе у собі загрозу нової світової війни.

Головною рушійною силою майбутньої світової війни є американський імперіалізм, політика якого спровокувала буржуазний режим Путіна на реакційне вторгнення в Україну.

Війна, розпочата вторгненням Путіна в Україну 24 лютого поточного року, є лише проміжним етапом в ескалації світової війни, яка торкнеться кожної країни незалежно від її місцезнаходження.

Криза, з якою стикається світовий фінансовий капітал, насамперед американський та європейський фінансовий капітал, штовхає його до нової війни за переділ світу, щоб відновити капіталістичну рівновагу і тим самим зберегти капіталістичний устрій.

Як би капіталістичний режим Путіна не намагався грати на почуттях російського народу про Велику Вітчизняну війну, він не зможе вічно загасати очевидні протиріччя між класовим характером Радянського Союзу та Російської Федерації.

Радянський Союз став продуктом однієї з найбільших подій в історії —Жовтневої революції 1917 року, що породила його як першу робочу державу.

Історичні обставини склалися так, що першою країною, в якій пролетаріат зміг взяти владу, стала відстала, населена переважно неписьменними селянами Росія.

Однак ті ж причини, що змусили російський пролетаріат взяти владу раніше за пролетаріат передових країн, сприяли національній реакції сталінської бюрократії на міжнародну програму Жовтня, за яку боролися Ленін, Троцький і більшовики.

Це призвело до виродження Радянського Союзу та появи привілейованого шару бюрократії, ворожого до міжнародних інтересів Жовтневої революції.

Суперечливе і перехідне становище Радянського Союзу виражалося у формулі, сформульованій Левом Троцьким: або бюрократ з'їсть робочу державу, або робітник скине бюрократа.

Подальший розвиток Радянського Союзу підтвердив цю формулу Троцького у негативному ключі. До середини 1980-х років бюрократія зважилася на перебудову і відкрила дорогу реставрації капіталізму в Радянському Союзі. Росія та Україна стали одними з її 15 продуктів.

Нова російська буржуазія повірила, що буде здатна інтегруватися у світову фінансову систему, зберігаючи при цьому доброзичливі стосунки з імперіалістичними хижаками.

Ця наївність була зруйнована політикою західного імперіалізму, що рухається до ескалації війни через внутрішню кризу, яка є проявом фундаментальної міжнародної кризи капіталізму.

Путинський режим не має жодних коштів, щоб зупинити цю ескалацію, його хвилює лише збереження привілейованого становища російської буржуазії у багатій на сировинні ресурси країні.

Усі його мрії про «багатополярний світ» є утопічними мріями класу, що знаходиться в хвості історії. Російська буржуазія надто пізно піднялася на сцену вмираючого капіталізму.

Щодо української олігархії, то її демагогічна риторика про боротьбу за «демократію», «європейський шлях розвитку» є підлим обманом трудящих мас.

Політика українського капіталу, що знаходиться під чоботом західного імперіалізму, не здатна до того, щоб вирішити всі найважливіші проблеми українського суспільства.

Українські маси зіткнулися з дуже важким історичним тягарем, вони перебувають у пастці між двома вогнями: західного імперіалізму і путінського націонал-шовінізму.

Щиро співчуючи нинішньому становищу українських та російських трудящих мас, ми закликаємо їх до переосмислення подій, що відбуваються на їхній території.

Розуміння соціально-економічних та історичних причин нинішньої ситуації допоможе російському та українському робітничому класу усвідомити всю важливість боротьби за інтернаціоналізм, долаючи усі національні, релігійні та етнічні перепони.

Саме хибна політика Сталіна та його послідовників, протилежна початковій ленінській національній політиці, зробила з Радянського Союзу порохову діжку міжнаціональних конфліктів, які відразу ж розкрилися в міру реставрації капіталізму в СРСР.

Братовбивча війна між Росією та Україною є одним із найтяжчих наслідків цієї помилкової політики, за яку розплачуються робітничі класи України та Росії не лише погіршенням свого становища, а й самим життям.

Але, незважаючи на конфлікти між собою, буржуазія всього світу об'єднана в одному принциповому питанні: у жодному разі не допустити світової соціалістичної революції.

Вона швидше потопить світ у ріках крові, ніж дасть можливість для ліквідації капіталізму та побудови нового суспільного устрою, здатного вести людство вперед без безглуздих людських жертв.

Що в Росії, що в Україні правлячі режими нав'язують та поширюють націонал-шовіністичну риторику, намагаючись стабілізувати власні режими за допомогою «національної єдності», що виражається у зростанні ультраправих тенденцій: «Азов» в Україні, ПВК «Вагнер» у Росії.

Але є одне але. Міжнародний робітничий клас займає особливе місце у світовій економіці, саме на ньому тримаються всі міжнародні економічні зв'язки та відбувається виробництво всього багатства людського суспільства.

Становище робітничого класу надає йому всесвітньо-історичного значення у вирішенні протиріч капіталізму, що мають міжнародний характер.

Інтернаціоналізм робітничого класу може допомогти людству гармонійно подолати всі націоналістичні конфлікти, включно з конфліктом між Україною та Росією, розв’язаним імперіалізмом.

Проте одних тільки об’єктивних чинників недостатньо для подолання кризи.  Є й суб'єктивний фактор.  Робітничий клас потребує власної організації, партії, яка зможе захищати та просувати його інтереси на міжнародному рівні.

У цьому відношенні дуже актуальна боротьба Леніна і Троцького за ІІІ Інтернаціонал проти зради соціал-демократії, а потім боротьба Троцького за Четвертий Інтернаціонал проти ІІІ Інтернаціоналу, який виродився через сталінську реакцію.

І Троцький, і Ленін завжди боролися за побудову незалежної пролетарської організації, об’єднаної на міжнародному рівні. Вони дуже гостро бачили і розуміли питання про революційне керівництво.

Недаремно більшовикам вдалося зробити Жовтневий переворот, показавши важливість революційного керівництва в дні, коли доля революції могла вирішуватися на роки вперед.

Кризи ХХ століття не були подолані через те, що світова революція через ряд факторів не могла бути здійснена. Те, що не змогла революція, спробувала зробити контрреволюція в особі буржуазії, реформістських і сталінських партій.

Їм вдалося відновити певну рівновагу після Другої світової війни, але це було тимчасово і лише підняло проблемні питання на новий рівень, не вирішуючи жодного з них.

Реальність пригнічила реформаторів усіх відтінків. Усі старі робітничі організації виявили свій контрреволюційний характер. Більшість робітників і молоді не просто ігнорують ці організації, вони їх ненавидять.

Залучення до політики широких мас робітників і молоді можливе лише на основі відмови від усіх старих реакційних організацій. Широкі маси потребують нової революційної організації, заснованої на прихильності більшовицьким принципам 1917 року.

Ми неспроста називаємо себе більшовиками-ленінцями. Цим ми підкреслюємо нашу історичну та принципову причетність до боротьби лівої опозиції проти сталінізму за збереження традицій більшовизму. Реальною соціалістичною альтернативою реакційному сталінському курсу на розвиток «соціалізму в одній країні» були більшовики-ленінці.

Вони вели боротьбу проти ревізії марксизму термідоріанською сталінською бюрократією, діяльність якої згодом призвела до реставрації капіталізму в СРСР. Саме з інтернаціональних лав більшовиків-ленінців формувався IV Інтернаціонал.

Молода Гвардія Більшовиків-Ленінців ставить перед собою серйозне історичне завдання побудови секції Міжнародного Комітету Четвертого Інтернаціоналу як незалежної троцькістської партії в колишньому Радянському Союзі.

Поява нашої організації та зв'язок з Міжнародним Комітетом є дуже важливою подією, що свідчить про відродження більшовицьких принципів інтернаціоналізму на території колишнього Радянського Союзу.

Міжнародний Комітет Четвертого Інтернаціоналу не просто закликає до масового руху молоді проти війни, він прагне його очолити у всесвітньому масштабі та тісно пов'язати із боротьбою робітничого класу як єдиним способом подолання кризи капіталізму.

'Боротьба проти війни, означає нині боротьбу за Четвертий Інтернаціонал!” (Лев Троцький, Четвертий Інтернаціонал і війна).

Loading