Нижченаведені привітання прозвучали від імені двох представників Молодої Гвардії Більшовиків-Ленінців (МГБЛ) під час міжнародного Першотравневого онлайн-мітингу 2023 року, проведеного Міжнародним Комітетом Четвертого Інтернаціоналу 30 квітня. МГБЛ — троцькістська молодіжна організація у колишньому Радянському Союзі, яка заявила про свою політичну солідарність із МКЧІ та приєдналася до Інтернаціоналу молоді та студентів за соціальну рівність (ІМРСР). Степан Геллер виступив на мітингу як представник МГБЛ в Україні, а Андрій Рицький передав вітання від імені МГБЛ у Росії.

Виступ Степана Геллера, МГБЛ в Україні

Мене звуть Степан Геллер. Я звертаюся до вас, шановні слухачі, із охопленої війною України. Війною, яку розв'язали імперіалісти США та НАТО та путінський режим. Ця імперіалістична війна, розв'язана нi інтересах пролетаріату Росії, пролетаріату України та пролетаріату Америки, а інтересах капіталу цих країн. Ця війна стала результатом ураженого смертельною хворобою капіталізму, який, у передчутті своєї смерті, що насувається, наїжачившись зброєю масової поразки, риє могилу всьому живому, щоб не упокоїтися в ній раніше за нього.

Чи правда те, що цю війну, яку розв'язали два капіталістичні режими, підтримують усі українці?  Моя відповідь ні! Те, що всі українці за війну — шалена брехня. Головна опора цієї війни — не пролетаріат і українське населення, чиє становище з кожним днем ​​гірше.  Головна опора цієї війни – українські буржуазні націоналісти та ті, кому вони служать.

Цієї війни не підтримують ортодоксальні троцькісти з Молодої Гвардії Більшовиків-Ленінців — ні в Україні, ні в Росії.

Так, в Україні є ті, які щиро вірять, що американський імперіалізм може зупинити цю війну, що зброя, яка забезпечує режим, встановлений в результаті державного перевороту 2014 року і який сьогодні представляє Зеленський, може призвести Україну до її перемоги і зупинити цю війну.

 Але насправді американський імперіалізм розпалює цю війну — розпалює третю світову імперіалістичну війну, і в розпалюванні цієї третьої імперіалістичної війни бере участь не лише Америка, країни НАТО та київський режим в особі Зеленського, а й буржуазні українські націоналісти, які стоять на службі цих режимів. Ті, що називають себе прихильниками та ідейними послідовниками банд ОУН-УПА, які розв'язали на території західної України антинародний терор, національний та політичний геноцид. З тими, хто сіяв на українській землі смерть, страх, горе та сльози, хто заливав кров'ю селянські хати, хто наповнював трупами колодязі.

З приводу цих звірств WSWS нещодавно опублікував мою статтю, яку буржуазні українські націоналісти та псевдо-ліві, які підтримують цю війну, назвали вигадкою, як те, що взагалі ніколи не відбувалося в реальності. Інші в коментарях під нею запитували, запитуючи: «Навіщо ви чіпаєте Бандеру, який загинув більше шістдесяти років тому, і бандерівців, тих, яких залишилися майже одиниці?»

Таким коментаторам хочеться поставити таке ж питання: навіщо ви знищуєте пам'ятники Леніну, який помер майже сто років тому?  Навіщо ви знищуєте пам'ятники радянському народу, присвячені зокрема й українському народу, присвячені перемозі над німецько-фашистськими окупантами, коли після тих подій минуло майже вісімдесят років? Тоді як злочини бандерівців відбувалися і після цієї війни. Хіба не для того, щоб знищити народну пам'ять про ті події, для того, щоб стерти пам'ять про тих людей і те, що тоді було зроблено.

 Коли ми через стільки років знову і знову говоримо про українських буржуазних націоналістів та про їхні злочини, ми говоримо це для того, щоб робітничий клас України та всього світу пам'ятав, хто чинив злочини проти нього, хто проливав його кров та кров його дітей, його онуків. Пам'ятав про тих, хто служив і служать німецькому, британському та американському імперіалізму, душа та пригнічуючи трудящих.

Робочий клас будь-якої країни, будь-якої нації повинен пам'ятати про те, що позбавити і звільнити його самого, його дітей та онуків від злиднів, пригнічення, несправедливості може не буржуазний націоналізм, а пролетарський революційний інтернаціоналізм. Якщо капіталісти мають у своїй службі й забезпеченні буржуазних націоналістів, то революційні інтернаціоналісти служать лише у сфері пролетаріату і революції, а чи не чиїхось буржуазії — імперіалістичної чи національної.

Робочий клас і революційна молодь можуть зупинити імперіалістичну вiйну, що насувається, лише своєю міжнародною єдністю і згуртуванням. Тільки інтернаціоналізм, а не буржуазний і дрібнобуржуазний націоналізм, може покласти край злидням, пригніченню людини і несправедливості.

Кончина капіталізму рано чи пізно неминуче настане, і це може наступити лише під міжнародним ударом у серце капіталу. Його смерть відкриє шлях, через який лежить дорога до нового і світлого життя, в якому не буде всього того, чим таке повне сьогоднішнє життя.

Нехай Перше травня 2023 року наблизить ще найближче нас до цього нового світу, за який боролися і боротимуться справжні господарі Землі та будівельники нового світу — пролетарі всіх країн та континентів.

 ——————————————————————————

Виступ Андрія Рицького, МГБЛ у Росії

Революційний привіт із Росії сьогодні у цей важливий щорічний захід передаю я — Андрій Рицький — від імені Молодої Гвардії Більшовиків-Ленінців.

Сьогодні російське суспільство стикається з безпрецедентною з часів розпаду Радянського Союзу соціально-економічною кризою, очевидним проявом якої є війна, яка зараз палає в Україні.

Усього 30 років тому Росія та США підписували чергову угоду про ядерне роззброєння, а зараз ми стоїмо на порозі ядерної катастрофи між державами, що мають майже 90% світового ядерного арсеналу. Щоб розібратися в такій деградації міжнародних відносин, необхідно поринути у недалеке минуле.

 З розпадом Радянського Союзу США оголосили «однополярний» світ, у якому американський імперіалізм диктуватиме свої умови будь-якій країні. Поруч із освічена після реставрації капіталізму Російська Федерація розпочала свій курс на «рівноправне співробітництво» з імперіалістичним оточенням.

Спочатку США могли грати в гру рівноправних партнерів, поки вважали необхіднішим звертати свій погляд на Близький Схід, а не на цілу Євразію, більшою частиною якої є Росія.  Режим Єльцина, а за ним і режим Путіна продовжували рух по лінії об'єднання із Заходом аж до того, що Росія вважала за необхідне вступити до НАТО.

Однак розширення НАТО на схід та відверта підтримка державного перевороту 2014 року в Україні показали, що інтереси американського імперіалізму цілком протилежні інтересам путінського режиму, який мріяв про багатополярне співробітництво. Це виявилося, зокрема, у конфлікті на Донбасі — локальному попереднику нинішньої війни в Україні.

Розвиток внутрішньої кризи США змусило імперіалізм піти ва-банк.  Безпосередній контроль над ресурсами Росії міг би стати для США дуже важливим для вирішення кризи та підтримки подальшого суперництва з іншими імперіалістичними та державами, що розвиваються.

Сучасний російський режим, у свою чергу, виник на руїнах радянського суспільства з його багатою спадщиною, яка була розграбована капіталістичною олігархією.  Остаточна і безповоротна зрада сталіністської бюрократією завоювань Жовтневої революції призвела до того, що можна назвати розпродажем великої спадщини, завойованої в кривавій боротьбі робітничого класу проти експлуатації та гноблення.

Російська олігархія – головний спадкоємець сталінізму – не бажає втрачати свого привілейованого становища, віддаючи його імперіалізму, а тому показує зуби і навіть готова на військове протистояння з НАТО.

Ця позиція чудово виразилася в авантюрному кроці — вторгненні в Україну 24 лютого 2022 року. Слабо підготовлений і підтримуваний вірою в угоду з імперіалізмом, цей крок дедалі більше демонструє свою реакційність і обмеженість.

Цілі, намічені Кремлем, призвели до абсолютно протилежних результатів. Замість угоди з дияволом Росія стоїть на межі ядерної війни з ним.  Віра в «багатополярний світ» і платформа буржуазного шовінізму зовсім не здатні протистояти імперіалізму.

Хоч би як Кремль конфліктував з Вашингтоном, їх режими стоять на загальному фундаменті приватної власності на засоби виробництва та захисту інтересів буржуазії проти революційних устремлінь робітничого класу.

Нинішня війна в Україні є наслідок кризи світового капіталізму, що розвивається. Тому вирішення цієї війни можливе лише при вирішенні цієї кризи. Говорити про те, що імперіалізм здатний розв'язати цю кризу, означає прирікати мир на десятиліття катастроф із кінцевою точкою в особі ядерної війни та екологічної катастрофи. Говорити про те, що такі буржуазні апологети, як Путін, здатні на встановлення миру, означає вірити, що можна вирвати бур'ян, не чіпаючи при цьому його коріння.

Кремль, стикаючись із загрозою падіння через імперіалістичне вторгнення, перебуває у найгострішій політичній кризі.  Він виявляється у постійних сварках нагорі російського правлячого класу та в його гарячкових зигзагах. У розширенні ним репресивного апарату та посиленні законів, у мілітаристській пропаганді у школах та університетах.

З одного боку, Путін готовий оголосити себе спадкоємцем боротьби проти колоніалізму, а з іншого — зводить наклеп на більшовицьке минуле Росії, на Леніна і Троцького, дійсних борців проти колоніалізму.

Класова рана російського суспільства дається взнаки.  Робочий клас все більше бажає якнайшвидшого закінчення війни в Україні та висловлює антивоєнні позиції, співчуючи становищу українських трудящих. Робочий клас, незважаючи на початок війни, зміг зберегти свою бойовитість минулого року і, я впевнений, зможе розширити її цього року.

Робітники розуміють, що війна Кремля фінансуватиметься за їхній рахунок, як і за рахунок робітничого класу інших країн, як зараз український, європейський та американський робітничий клас розплачується за борги режиму Зеленського.

Дедалі більше робітників стикаються зі скороченням зарплати та навіть її невиплатою.  Не дарма саме причина невиплати зарплати була 'суперпричиною' для сплеску боротьби робітників минулого року.

Російські робітники мають войовничість, як і всі інші робітники. Це не раз виявлялося і проявляється у їхній конкретній боротьбі. Недавнім прикладом став гучний страйк працівників Wildberries.

Але брати російських робітників по всьому світу також повинні знати, що в Росії питання про політичне керівництво робітничого класу стоїть не менш гостро, ніж будь-де у світі. Нинішні політичні сили, які називають себе «лівими», не пропонують жодного прогресивного розв'язання кризи.

Насамперед ці псевдо-ліві політичні сили стоять на націоналістичній точці зору. Легальні сили стоять на відверто шовіністичній позиції Кремля та захищають вторгнення Путіна в Україну. Нелегальні сили переважно просувають проімперіалістичні чи націонал-реформістські програми.

Вони не бачать того, що війна є проявом міжнародної кризи, а не національної, а тому вирішення цієї кризи можливе лише на світовій арені, де головним революційним суб'єктом виступає робітничий клас, пов'язаний нитками глобального виробництва, незважаючи на національні кордони капіталістичних держав.

Вони виступають проти будівництва всесвітньої партії робітничого класу як відправного пункту у будівництві національних партій, здатних до просування міжнародної перспективи.

На закінчення я хочу сказати, що Міжнародний Комітет Четвертого Інтернаціоналу та його секції у всьому світі є єдиними революційними організаціями, здатними вирішити кризу лідерства. Це засноване на тому, що для нашого руху революційні принципи, вироблені в ході вікової історичної боротьби пролетаріату, боротьби, в якій бували грандіозні перемоги та гіркі поразки, є не порожнім звуком, а частиною нашого життя, частиною боротьби проти варварства, експлуатації та нерівності між  людьми.

Цього року виповнюється сторіччя від дня заснування Лівої опозиції під керівництвом Лева Троцького проти бюрократичного та націоналістичного виродження більшовицької партії та радянської держави, уособленням якої став прихід до влади Сталіна.

Боротьба, яку вело троцькістський рух проти сталінісської зради Жовтневої революції, було підтверджено історією. Молода гвардія більшовиків-ленінців є прикладом відродження троцькізму під прапором Міжнародного Комітету в Росії та на території колишнього СРСР.